Безумовно, що агресивна зовнішня політика Росії є наслідком слабкості Заходу, який не має продуманої стратегії по стримуванню РФ. Після перемоги у “холодній війні” американські політики почали вважати, що США вже можуть дозволити собі проводити більш націоналістичну політику, відмовляючись від підтримки міжнародного ліберального порядку. Зараз в США багато експертів визнають, що в 90 – х роках американська політична еліта повинна була стати ініціатором створення нового “плану Маршалла” для Росії, за рахунок якого могла би відбутися демократизація РФ.

Важливо розуміти те, що сучасне російське суспільство є глибоко антизахідним, бо росіяни асоціюють прозахідний вектор розвитку з неоліберальними реформами, які проводились за підтримки Заходу в 90- х роках. Прозахідна політика, як вважає більшість росіян, призвела до економічної кризи, падіння рівня життя та безробіття, тому Володимиру Путіну так легко вдалося встановити авторитарний режим, забезпечивши зростання доходів населення за рахунок високих цін на нафту.

Американці чомусь увірували в те, що вони перемогли Радянський Союз, хоча, насправді, він був демонтований російською елітою, яка хотіла позбутися баласту для Росії у вигляді радянських соціалістичних республік. Фактично, російська політична еліти діє за “політичним заповітом” Олександра Солженіцина, який вважав, що відпустивши радянські республіки на всі чотири сторони, Росія стане сильною національною державою. Солженіцин був переконаний в тому, що розпад багатонаціональної радянської імперії дозволить створити Російський союз, членами якого повинні були стати Росія, Україна, Білорусь та Казахстан.

Для Володимира Путіна дуже важливо, як він вважає, здійснити його історичну місію, а саме відродити велич Росії, створивши конфедеративний союз між Російською Федерацією, Україною та Білоруссю. Парадоксально, що Володимир Путін дотепер не зрозумів, як і кремлівські ідеологи, того, що ідеологія “русского мира” є контпродуктивною для створення нового міждержавного союзу.

Видатний авантюрист Володимир Ленін розумів, на відміну від сучасних ідеологів Кремля, те, що для поглинання України спочатку потрібно отримати лояльність українського населення та управлінської еліти, більшість представників якої на той час були проукраїнські налаштовані. Оскільки у більшовиків не було соціальної бази в маленьких містечках та селах, вони вимушені були піти на коаліцію з Українською комуністичною партією боротьбистів, члени якої потім проводили українізацію в Україні.

Російським політикам вже потрібно, нарешті, визнати, що доктрина “русский мир” не працює в Україні, бо більшість військовослужбовців, які воювали проти російських загарбників, були російськомовними патріотами своєї країни, до того ж найбільш відомі добровольчі батальйони були створені мешканцями Східної України.

Колишні російські силовики впевнені в тому, що повномасштабна агресія Росії проти України буде різноплановою. З їхньої точки зору, Кремль скористається помилками і прорахунками української влади, яка своїми діями спровокує в Україні масові протестні акції, під час яких українськи силовики можуть застосувати силу проти протестуючих, яких почнуть захищати диверсійні групи створені російськими спецслужбами. Тож російська агресія буде позиціонуватися Кремлем як допомога братньому народу, який потерпає від дій та рішень антинародного олігархічного режиму. Прикметно, що дотепер навіть після статті Путіна про Україну де був зроблений натяк українській еліті, наші можновладці не зробили ні яких висновків, бо саме їхня жадібність і некомпетентність наближає реалізацію небезпечного для нашої країни кремлівського сценарію.

Багато американських експертів і політиків абсолютно хибно вважають, що в разі поглинання нашої країни Росією, вона стане баластом для РФ. Нелояльне українське населення, партизанська війна, багатомільярдні збитки від окупації України та введених секторальних санкцій, начебто, послаблять Росію і спровокують антивоєнні протестні акції, яких боїться Володимир Путін. Насправді, історія Росії доводить, що після територіальних завоювань підтримка влади в російському суспільстві завжди зростала, до того ж злочинна російська пропаганда вже дегуманізувала українців, тому російські військовослужбовці, здійснюючи військові злочини проти громадян України, будуть вважати себе героями, які воюють проти “українських фашистів”.

На Заході, нажаль, не має повного розуміння, що після вирішення “українського питання” наступними жертвами Кремля стануть країни Балтії та Польща, проти яких Росія здійснить гібридну агресію, метою якої є демілітаризація всієї Східної Європи та перетворення її на буферну зону Російської Федерації. Звичайно можна вважати, як і Барак Обама, що Україна знаходиться на периферії національних інтересів США, але про яку периферійність нашої країни може йти мова, якщо вона знаходиться в центі Європи. Американським політикам вже зараз потрібно замислитися про наслідки від поразки України для США, бо навряд чи після цього хтось забажає приєднуватись в Індо - Тихоокеанському регіоні до антикитайських союзів.

Дуже прикро, що замість того щоб перетворити нашу країну за рахунок нового “плану Маршалла” на вітрину успіху для росіян, чого до речі боялися найбільше представники путінського режиму, США використовували нашу країну для торгів по важливих для них питаннях з Кремлем.

Ілюзії ж американців про те, що Росія є країною яка занепадає, спочатку дозволила росіянам збільшити свій геополітичний вплив на Близькому Сході, а тепер ще і в Західній Європі. Ідеологи Кремля вважають, що зараз коли США сконцентровані на протистоянні з Китаєм, у Росії з’явився шанс посилити свій політичний вплив в Європі. Російські провладні експерти переконані в тому, що азійський розворот США дезорганізував європейські країни тому, з їхньої точки зору, Кремлю зараз потрібно скористатися геополітичною можливістю для створення вісі Париж – Берлін – Москва та запропонувати європейським консерваторам створити разом з Росією нову систему європейської безпеки.

Особливі надії Кремль покладає на наступні президентські вибори в Франції. Російські провладні інтелектуали з небувалим захватом сприймають політичну діяльність Еріка Земмура, відомого французького публіциста, який, як вони вважають, може стати президентом Франції. З точки зору Земмура, який є прихильником концепції “зіткнення цивілізацій”, Франція повинна стати Римом, який протистоїть Карфагену, а саме англо – саксонському світу. Земмур переконаний в тому, що Франція є носієм континентальної місії в Європі, тому вона повинна підтримувати союз з Росією, сформувавши вісь Париж – Москва для протистояння з цивілізацією моря, за рахунок якого, як він вважає, формується сила і міць Французької імперії.

Коли в Європі з’являється вакуум сили, а США розпорошує свої сили із – за існування двох геополітичних фронтів, то дуже наївно сподіватися, що Кремль буде допомагати американцям стримувати Китай. Представники російської політичної еліти чудово розуміють, що геополітична поразка Китая залишить Росію сам на сам із Заходом, тому Кремль зацікавлений щоб протистояння США з Піднебесною тривало якнайдовше.

Популярные статьи сейчас

Украинцам подсказали, как подсчитать размер будущей пенсии

Киберэксперт назвал главную опасность приложения "Дия"

Эллерт обзавидуется: Мишину заподозрили в отдыхе с новым женихом

Конкурент Киевстар, Vodafone и lifecell показал тариф с интернетом за 50 гривен

Показать еще

Американські політики, самі того не розуміючи, підіграли китайський політичній еліті, яка тепер має можливість мобілізовувати населення навколо протистоянні зі США. Піднебесна, насправді, має дуже багато внутрішніх проблем, наприклад, Китай знаходиться на першому місці в світі по банківський заборгованості серед населення. Також в Китаї близько 600 мільйонів громадян живуть за межею бідності. Основним же викликом для Китаю є демографічний спад, бо народжуваність в цій країні нижча ніж в “старій Європі”.

Протистояння же Китаю зі США, дозволяє китайський еліті за рахунок націоналістичної зовнішньої політики відволікати увагу населення від соціальних проблем, які існують в Піднебесній, на геополітичний конфлікт з Америкою. З моєї точки зору, рішення американської еліти про геополітичне протистояння з Китаєм, є глибоко помилковим, бо воно дозволило Піднебесній і Росії об’єднатися проти спільного геополітичного конкурента.

На відміну від Індо – Тихоокеанського регіону де є потужні Японія і Індія здатні стримувати Китай, в Європі, окрім України та Польщі, у США більше немає партнерів, які б могли завадити Росії посилити свій вплив для політичного домінування в Європі. Поразка України моментально призведе до дестабілізації Польщі, яка опиниться в напівоточенні. Лише створення американських військових баз на території України дозволило би зупинити Кремль від реалізації сценарію по підкоренню України, але, нажаль, американська політична еліта вирішила використовувати нашу країну, як дешевий ресурс і наживку для Росії.

Знявши “рожеві окуляри” можна побачити, що Україна отримує безпекову допомогу від Заходу на рівні курдських повстанців в Сирії, тому американські експерти вже публічно заявляють, що українцям потрібно готуватися до партизанської боротьби з російськими окупантами. Якщо НАТО і ЄС не готові до розширення за рахунок України, а США не бажають створювати свої військові бази на території нашої країни, то, можливо, український владі вже нарешті потрібно зрозуміти, що прийшов час грати у власну геополітичну гру. Наприклад, українська влада могла би скликати Будапештський формат переговорів для презентації свого мирного плану.

Український мирний план міг би передбачати відмову від вступу до НАТО та нейтральний статус України, в обмін на гарантії безпеки та зобов’язання для Росії про невикористання її Збройних сил проти нашої країни. Звичайно, що цей міжнародний мирний договір, на відміну від всім відомого меморандуму, повинен бути юридично обов’язковим до виконання, за рахунок ратифікації його парламентами держав – підписантів.

Врешті – решт політична еліта в Росії повинна зрозуміти, що саме вона із – за незаконної анексії Криму та військової агресії на Донбасі, відштовхнула українців від Російської Федерації, наслідком чого стало збільшення прихильників вступу нашої країни до НАТО та ЄС. Кремль не маючи в Україні проросійських управлінських кадрів, які б мали авторитет серед українців та були здатні утримати владу, ризикує спровокувати хаос, яким він на зможе керувати. Тож нормалізація відносин з Україною на основі взаємовигідного компромісу, відповідає російським національним інтересам, а для цього Володимиру Путіну лише потрібно, нарешті, визнати, що Україна не Росія.

Рекомендуємо прочитати інші статті Стефана Закревського с циклу "В яку “Гру кальмара” грають з Україною" : перша частина тут, друга частина тут