Оскільки уряди та міжнародні організації по всьому світу вникають у реальність Афганістану, підконтрольного талібам, багато коментаторів зовнішньої політики ставлять питання про те, як це могло статися після майже 20-річного втручання міжнародного співтовариства. Експерти запропонували кілька пояснень швидкого розпаду афганської держави та армії, таких як афганська корупція (і роль США у її забезпеченні), хеджування Пакистану та політичні махінації Хаміда Карзая. Тим не менш, на тлі потрясіння та подиву, яке багато спостерігачів висловлюють щодо подій за останні кілька тижнів, серед європейських чиновників, аналітиків та засобів масової інформації формується тривожна ревізіоністська розповідь щодо ролі НАТО в Афганістані. Тепер, коли військова присутність Сполучених Штатів у Афганістані на протязі двох десятиліть підійшла до кінця, настав час раз і назавжди встановити чітку інформацію про роль НАТО в Афганістані. Розглянемо 5 поширених міфів про роль НАТО у цій країні.

Міф 1: НАТО перебувало в Афганістані, тому що після 11 вересня альянс посилався на пункт про колективну оборону статті V (тобто «напад на одного – це напад на всіх»).

Це правда, що НАТО посилається на статтю V, яка передбачає, що збройний напад на одного чи кількох членів «вважатиметься нападом на них усіх» і закликає союзників вчинити «такі дії», які вони вважають за необхідні, після нападу Аль-Каїди на Сполучені Штати 11 вересня 2001 р. Але жодна з двох місій, які трансатлантичний альянс здійснив в Афганістані – Міжнародні сили сприяння безпеці (МССБ) та «Рішуча підтримка» – не були місіями статті V. Ті, хто зараз стверджує, що, покидаючи Афганістан, Сполучені Штати не тільки відмовляються від афганців, але й ставлять під загрозу впевненість європейських союзників у гарантіях безпеки США, або не знають, або, що ще гірше, навмисно переписують історію.

Припущення про те, що альянс вперше в своїй історії посилається на статтю V, висловили члени Північноатлантичної ради, керівного політичного органу НАТО, у Брюсселі 12 вересня 2001 р. Однак деякі чиновники адміністрації Буша, включаючи секретаря оборона Дональда Рамсфельда неохоче залучала НАТО до відповіді США на атаки. Як сказав один із колишніх чиновників США, вони побоювалися, що застосування НАТО застереження про самооборону може обмежити здатність уряду США «говорити про те, що сталося». Додаткове занепокоєння викликало прецедент із посиланням на статтю V, якби згодом влада США визначила, що напад стався з території США, а не

з-за кордону. Адміністрація Буша побоювалася, що в подальшому Сполучені Штати можуть попросити втрутитися проти внутрішніх терористичних атак у країнах-членах НАТО. Начальник оборони Канади, який випадково опинився в кімнаті, коли посли НАТО 12 вересня почали обговорювати питання про те, чи варто посилатися на статтю V чи ні, згадує американців, «які хочуть бути абсолютно впевненими, що це був напад з-за меж США», а не внутрішнього терористичного акту, такого як вибух в Оклахома-Сіті, до того, як НАТО дозволила будь-які подальші дії. Після підтвердження того, що напади сталися за межами Сполучених Штатів, Послу США в НАТО Ніколасу Бернсу знадобилося виконати «значна робота», щоб переконати інших посадових осіб адміністрації Буша, що те, що альянс НАТО офіційно посилається на положення про взаємну оборону. Отже, лише 4 жовтня 2001 р. Північноатлантична рада офіційно послалася на статтю V, відкривши шлях для союзників по НАТО для відправки повітряно-десантних літаків Сил раннього попередження та управління (AWAC) для патрулювання неба США та надання іншої допомоги, наприклад як обмін інформацією, до Вашингтона.

Хоча деякі союзники по НАТО, включаючи Канаду, Великобританію та Німеччину, рано вирішили внести сили спеціальних операцій (СОФ), а пізніше й інші військові активи у бойову місію США в Афганістані (операція «Незламна свобода», яка тривала з 2001 по 2014 рік), вони зробили це незалежно від штабу та командних структур НАТО. Також НАТО не брало участі у створенні Міжнародних сил сприяння безпеці, незважаючи на те, що згодом вони продовжували керувати ними більше десяти років. Коли у грудні 2001 року на Боннській конференції було оголошено створення сили безпеки, це було зроблено під егідою Ради Безпеки ООН, а не альянсу. Резолюція Ради Безпеки ООН 1386 офіційно доручила МССБ надавати «допомогу Тимчасовій адміністрації Афганістану в підтримці безпеки в Кабулі та прилеглих районах». Відповідальність за спостереження за первинними багатонаціональними силами з 5000 осіб протягом перших шести місяців покладалася на Сполучене Королівство. Після цього командування МССБ кожні шість місяців переходило до нової країни-лідера, спочатку до Туреччини (липень 2002 – січень 2003), а потім Німеччини (січень 2003 – серпень 2003).

Однак восени 2002 року країнам, що надають сили МССБ, стає все більш зрозумілим, що сили безпеки отримають вигоду від того, що військовий штаб НАТО у Монсі, Бельгія, візьме на себе відповідальність за процес формування сил, необхідний для підтримки операції в Кабулі. Труднощі провідних країн МССБ зіткнулися з пошуком персоналу для утримання сил Кабула, а також зменшенням уваги Пентагону до Афганістану під час його підготовки до вторгнення в Ірак навесні 2003 року змусило Вашингтон та його союзників по НАТО дійти висновку, що настав час прийняти МССБ. Відповідно, 11 серпня 2003 року НАТО взяло на себе командування ISAF, позначивши офіційний вхід альянсу в Афганістан.

Проте, хоча НАТО залишатиметься під керівництвом МССБ до тих пір, поки сили безпеки остаточно не припинять свою діяльність наприкінці 2014 року, МССБ залишалися під проводом НАТО, завдяки великій кількості країн, що не є членами НАТО – включаючи Австралію, Грузію, Йорданію та Республіку Корею, кожна з яких працює за власними правилами залучення. Після завершення операцій МССБ в Афганістані в грудні 2014 року НАТО виступило з новою місією «Рішуча підтримка», зосередженою на розбудові стійкості Сил національної безпеки Афганістану (ANSF). Але, як і його попередник, «Рішуча підтримка» була місією під керівництвом НАТО, до складу якої входили як союзники по НАТО, так і країни, що не входять до НАТО, а не місія колективної оборони Альянсу за статтею V.

Міф 2: Участь НАТО в Афганістані була місією «побудови нації».

Припущення про те, що НАТО, як і самі Сполучені Штати, брало участь у розбудові нації в Афганістані, ігнорує складну реальність 20-річної участі міжнародного співтовариства в ньому. Оскільки не існує узгодженого на міжнародному рівні юридичного визначення національного будівництва, докази того, що таке державотворення, часто знаходяться в очах спостерігача. Повзунок місії вплинув як на військове втручання США, так і на роль НАТО в Афганістані щонайменше з 2003 року. Але в той час як операція «Незламна свобода» завжди була місією боротьби з тероризмом, зосередженою на полюванні, захопленні або вбивстві терористів та повстанців, спочатку від МССБ передбачалося надавати допомогу у безпеці новоствореному уряду Афганістану в столиці Кабулі.

Початковий мандат ООН, що санкціонував створення МССБ, зробив це, посилаючись на повноваження та відповідальність, що містяться у Розділі VII Статуту ООН. На відміну від глави VI («Тихоокеанське врегулювання спорів»), яка зазвичай пов’язана з миротворчими операціями ООН, розділ VII часто називають главою «забезпечення миру». Ця відмінність має значення, оскільки, на відміну від попередньої, Глава VII дозволяє членам застосовувати силу, якщо це необхідно. На відміну від глави VI, яка спирається на «добрі послуги» Організації Об'єднаних Націй «для вирішення конфліктів, що тривають, і зазвичай передбачає дипломатичні дії для залучення ворожих сторін до угоди», на практиці місії з примусу до миру мають тенденцію бути більш примусовими.

Навіть при цьому багато союзників по НАТО продовжували розглядати МССБ як насамперед миротворчу операцію. Під час перебування на посаді головуючої країни наприкінці 2002 року уряд Туреччини пішов так далеко, що чітко назвав її єдиною. Можливо, інші союзники уникали цього терміну, але явно бачили в ньому скоріше місію стабілізації та реконструкції, ніж допомогу у сфері безпеки. Як зауважив колишній канадський командир регіонального командування МССБ на півдні, «Канада ніколи не збиралася вторгатися в Афганістан вбивати поганих хлопців. Навіть коли ситуація загострилася, і американці підштовхували нас переслідувати талібів повсюди, захоплювати і вбивати якомога більше людей, ми ніколи не бачили тут своєї місії». У Данії вибухнув політичний скандал після того, як датський офіцер повідомив ЗМІ своєї країни, що його солдати вбили 60 – 70 бойовиків «Талібану», оскільки датські політики помилково вважали, що мандат МССБ охоплює лише оборонні операції та реконструкцію. Коли мандат МССБ був розширений за межами Кабула в 2003 р., щоб врешті-решт охопити весь Афганістан, ці різні союзницькі інтерпретації режиму двох операцій спричинили часті головні болі у військових офіцерів США та НАТО, які прагнуть створити зони деконфліктизації між операцією «Незламна свобода» та силами МССБ.

Тим не менш, МССБ час від часу фліртували з аспектами побудови нації, наприклад, коли на початку 2003 року вони хотіли створити провінційні команди з відбудови (ПКВ), які допоможуть стабілізувати умови на місцях. Ці невеликі команди військового та цивільного персоналу проводили ряд гуманітарних заходів та будували дороги, школи та іншу місцеву інфраструктуру. На жаль, кожна країна, яка надала війська МССБ, прийняла власний підхід до управління та функціонування цих груп з реконструкції, з прогнозованим результатом, де майже не було координації чи подальших дій при ротації військ у провінціях та за їх межами. Коли МССБ припинили свою діяльність у 2014 році, більшість національних ПКВ були згорнуті, щоб уступити місце «Рішучій підтримці» – місії , яка навчала, консультувала та допомагала – таким чином покінчивши з десятиліттям флірту НАТО з «лайтом» націобудування в Афганістані.

Популярные статьи сейчас

Аналитики спрогнозировали курс доллара на конец октября

Сериал «Игра Кальмара» и современный исторический кризис

Lifecell обошел Киевстар и Vodafone дешевым тарифом с интернетом

В Украине скоро изменят цены на сахар: к чему готовиться

Показать еще

Міф 3: Сполучені Штати захопили зненацька своїх союзників по НАТО своїм «поспішним» виведенням.

Кілька експертів, а також колишній прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер звинуватили уряд США у тому, що він залишив напризволяще «європейські країни», коли йшлося про вихід з Афганістану до кінця літа. Деякі європейські політики зайшли так далеко, що стверджували, що вони весь час були проти виведення США і виступали проти цього під час зустрічей з представниками уряду США на початку цього року. Але жодна з претензій не відповідає дійсності. По-перше, в термінах виведення США з Афганістану не було нічого поспішного або прискореного. По-друге, на початку квітня 2021 року президент Байден оголосив про плани своєї адміністрації завершити військовий вихід Америки з Афганістану до 20-ї річниці нападів 11 вересня 2001 року. По-третє, союзники по НАТО були ознайомлені з планами на спільній зустрічі міністрів закордонних справ та оборони 14 квітня цього року. Ніхто інший, як державний секретар Ентоні Блінкен та міністр оборони Ллойд Остін оголосили про це. Ось як тоді описував зустріч генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг: «Усі союзники погодилися. Всі союзники фактично погодилися з заявою, яку ми погодили сьогодні на міністерській зустрічі, де чітко заявляємо, що зараз ми вирішили розпочати виведення всіх військ НАТО з Афганістану, починаючи з першого травня. І план полягає в тому, щоб завершити цю операцію з виведення протягом кількох місяців. Тому це не те, що ми щойно обговорювали. Це те, що ми вирішили і прийняли у спільній декларації, де ми чітко це заявляємо, а також пояснюємо, чому ми прийняли це рішення. Я думаю всі союзники усвідомлюють, що це непросте рішення. І це рішення тягне за собою ризики». Щонайменше один посол НАТО поки що підтвердив опис подій Столтенберга, заявивши: «Жодна країна не встала і нічого не сказала».

Безумовно, координація між союзниками – це як гроші в банку: більше – це завжди краще. Але поза межами НАТО, альянс не «володіє» жодними активами, тобто, в кінцевому підсумку, європейські союзники, а також Канада повинні були вивести свої війська та особовий склад так само, як вони їх ввели. І вони їх вивели. Більшість європейських союзників спокійно вивели свої сили з Афганістану з квітня. Іспанія завершила виведення своїх військ у травні. Кілька інших союзників, включаючи Німеччину, Італію, Норвегію та Румунію, завершили виведення наступного місяця, за кілька тижнів до того, як американські військові почали прискорювати виведення власних військ. Як прямий наслідок, менше 30 % із 7000 неамериканських військовослужбовців, які проходили службу у «Рішучій підтримці» на початок року, перебували в країні станом на 30 червня.

Міф 4: Союзники по НАТО могли залишитися в Афганістані після виходу США.

Під час гарячого засідання парламенту Великобританії в серпні колишня прем’єр-міністр Тереза ​​Мей припустила, що Борису Джонсону разом з іншими європейськими союзниками по НАТО слід було спробувати залишитися в Афганістані без Сполучених Штатів. Останніми днями також надходили повідомлення у засобах масової інформації про те, що кілька європейських союзників по НАТО були зацікавлені у продовженні там місії НАТО і намагалися створити якусь міні «коаліцію бажаючих» замінити військову присутність США.

Навряд чи таке рішення зайшло б дуже далеко і точно не наблизилося б до етапу планування у будь-якій європейській столиці через відсутність політичної волі європейських урядів та відсутність у них військових можливостей (авіації, розвідки та інші види підтримки), необхідних для виконання такої місії. Генеральний секретар НАТО Столтенберг відобразив реальність ситуації 17 серпня, коли його запитали про такі зусилля: «Я бачив повідомлення про спроби створити своєрідну коаліцію бажаючих замінити НАТО та присутність США в Афганістані. Я читав, але не був учасником жодних консультацій з цього приводу». Більше того, «Талібан» чітко дав зрозуміти, що вони хочуть, щоб усі іноземні сили вийшли з Афганістану до 31 серпня, припустивши, що вони можуть атакувати будь-які сили, які ще залишаються після цієї дати. Попередження групи поширюються також на Туреччину, яка раніше цього літа запропонувала гарантувати безпеку аеропорту Кабула після вильоту США, але поки що не змогла забезпечити співпрацю з боку Талібану. З цих причин жодному союзнику по НАТО, самостійно або в поєднанні з іншими, не було ні політично, ні військово дозволено підтримувати будь-яку місію в Афганістані після відходу США.

Міф 5: Сприйняття союзниками по НАТО авторитету США похитнулося.

Найбільший міф про НАТО та Афганістан, який з'явився за останні тижні – це твердження, яке зазвичай приписують неназваним «європейським чиновникам», колишнім керівникам чи другорядним парламентаріям, що європейські лідери втратили довіру до гарантій безпеки США через вихід адміністрації Байдена з Афганістану. Один з найдивніших коментарів з цього приводу надійшов від Джорджа Робертсона, який був генеральним секретарем НАТО, і який нещодавно розповів, що випадок у Афганістані послужив для НАТО попереджувальною історією про «обмежений у часі» характер гарантій безпеки США. «Це тривожний сигнал для європейців, бо в майбутньому їм доведеться захищати власну безпеку набагато більше, ніж раніше» – сказав він. Можна було б подумати, що колишній генеральний секретар трансатлантичного альянсу знатиме різницю між гарантією колективної оборони, закріпленою у 72-річному договорі, та спеціальною і імпровізованою прихильністю до союзника, який не є угодою. У всякому разі, союзники Америки за договором повинні радіти тому, що Вашингтон, нарешті, позбавляється від дорогоцінної військової авантюри і вирішує замість цього зосередитися на вирішенні сучасних викликів, які стоять перед альянсом, як Росія та Китай.

Звичайно, важливо розрізняти рішення про вихід, розклад цього та хаос в аеропорту Кабула. Зокрема, сцени в аеропорту похитнули довіру не тільки європейців, а й багатьох американців до компетенції американських установ. Але, як вже зазначали, припинити військову пригоду ніколи не буде легко. І союзники по НАТО, багато з яких вилучили власні сили за кілька тижнів до Сполучених Штатів, заслуговують на свою частку вини за жахливі сцени, що розгорталися в Кабулі.