Після перемоги Джо Байдена на президентських виборах у листопаді 2020 року, відносини Угорщини із США перебувають у невизначеному стані. Під час президентської кампанії Джо Байден називав Угорщину тоталітарною країною, а Віктор Орбан відкрито підтримував Дональда Трампа. Чого ж можна очікувати від відносин Угорщини та США за адміністрації Байдена, і чи вплинуть непорозуміння, які виникли під час президентських перегонів, на подальшу співпрацю двох країн?

У порівнянні з президентством Барака Обами (2009-2017) угорсько-американські стосунки значно поліпшилися саме після приходу до влади Дональда Трампа. Ідеологічна близькість двох лідерів, спільність позицій по ключових питаннях (міграція, безпека, фінансова підтримка, Росія) та відсутність суттєвих протиріч створювали сприятливий грунт для двосторонньої співпраці. Вже колишній держсекретар США Майкл Помпео навіть особисто згадав про Угорщину в останні дні адміністрації Трампа у січні 2021 року, написавши: “Адміністрація Обами поводилася зі своїм союзником по НАТО — Угорщиною, як із Північною Кореєю, у надзвичайно прохолодному тоні. Натомість адміністрація Трампа відновила важливі зв’язки з цією країною”.

Дійсно, при Трампі Угорщина зуміла досягти небаченого раніше рівня політичних контактів із Вашингтоном. Віктор Орбан здійснив офіційний візит до США у 2019 році, ставши першим прем’єр-міністром з 2005 року, який це зробив (не рахуючи його поїздок у США для участі у самітах у 2012 та 2016 роках).

Президент США Дональд Трамп та прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у Білому Домі, травень 2019 року. ФОТО: US Embassy in Hungary

І Трамп, і Орбан поділяли однакову позицію з низки важливих питань, а між ними склалися непогані особисті стосунки. Деякою мірою, зближення між двома політичними лідерами відбулося і через відчуття солідарності на тлі критики обох з боку політичної опозиції та ліберально налаштованої публіки. Зокрема, обидва рішуче виступали проти Глобального договору ООН про міграцію, і не приєдналися до нього. І Трамп, і Орбан не підтримували ідею приймання біженців з-за кордону, періодично використовували анти-мусульманську риторику для обгрунтування своїх політичних позицій, вбачаючи у мігрантах та біженцях із мусульманських країн чи не найбільшу загрозу для своїх держав.

Водночас, обидва лідери апелювали до традиційних християнських цінностей та гострого сприйняття національного суверенітету, який безпосередньо пов’язували із захистом національної ідентичності та власних кордонів. На відміну від Обами, Дональд Трамп ніколи не критикував внутрішні політичні процеси в Угорщині, які викликали негативну реакцію, наприклад, у Євросоюзі, де звинувачували Віктора Орбана в посилення авторитарних тенденцій, що суперечили принципам та цінностям ЄС.

Переважною мірою, відсутність реакції Трампа зрозуміла. Ідея “неліберальної демократії”, про яку часто говорив Віктор Орбан, коли розмірковував про політичний курс Угорщини, цілком вкладалася у логіку, світогляд та ідеологію екс-президента США. Дональд Трамп — представник правого крила Республіканської партії, націонал-популіст, який прийшов до влади завдяки потужній анти-глобалізаційній хвилі, яка поглинула чимало країн світу. Його гасла про “Америку передусім”, під якими, серед іншого, малася на увазі боротьба з усім “чужорідним”, “неамериканським”, а також його намір боротися із “глибинною державою”, яку пов’язували із Демократичною партією, знайшли відгук у більшості республіканців.

Читайте також: "Визит министра иностранных дел Венгрии в Украину: о чём договорились, а о чём не очень?"

Екс-президент зневажливо ставився до абсолютних ліберально-демократичних цінностей, вважаючи їх невдалим експериментом лівого крила Демпартії. Трамп завжди з особливим пієтетом ставився до різноманітних авторитарних лідерів, поважав їх і, можливо, хотів і сам керувати у такий спосіб. Власне, при Трампі відбулася подальша політична централізація у виконавчій гілці влади.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан визначив власний політичний курс в одній із промов у липні 2014 року у Румунії. На його думку, “демократія необов’язково мусить бути ліберальною”. Ця ідея перегукувалася із деякими світоглядними позиціями Дональда Трампа, що й сприяло як мінімум ідеологічному зближенню обох лідерів. Тому й реакція Вашингтона на ті питання в Угорщині, які у ЄС вважали “скочуванням у авторитаризм” (утиски представників громадянського суспільства, пов’язаних із ліберальними колами, порушення традиційного розподілу гілок влади на користь виконавчої, недотримання верховенства права, обмеження незалежності ЗМІ, порушення прав людини), була доволі слабкою і пасивною.

Після президентських виборів 2020 року ситуація докорінно змінюється. Прихід до влади адміністрації Байдена, яка є повною протилежністю усього, що уособлював у собі Трамп, очікувано породила розмови про суттєві зміни у стосунках Будапешта і Вашингтона.

Словесні перепалки

Ще на початку президентських перегонів у США між Угорщиною та командою Демократичної партії розпочалося загострення. У липні 2019 року, виступаючи у Нью-Йорку, тоді ще кандидат Джо Байден вчергове критикував зовнішню політику Трампа, і заявив, що той фактично сприяє “швидкому піднесенню авторитаризму, націоналізму та неліберальних рухів в усьому світі, не лише у Росії та Китаї, але й серед наших союзників, таких як Туреччина, Філіппіни, Угорщина”.

Популярные статьи сейчас

Зеленский созвал Кабмин и нардепов из-за законов об олигархах и налогах

Главный педагог Киева угодила в скандал из-за поста о СССР

Украинцам разъяснили, как будут работать школы с 20 сентября

В Украине резко сократилось число пенсионеров: данные ПФУ

Показать еще

Зустріч лідерів Вишеградської четвірки з прем'єр-міністром Ізраїлю, липень 2017 року. ФОТО: EPA

Пізніше, у самий розпал президентської кампанії у жовтні 2020 року, в одному з інтерв’ю Байден назвав Угорщину “тоталітарною країною”. Розмірковуючи про зовнішню політику Дональда Трампа, Джо Байден згадав про особливий пієтет свого опонента перед авторитарними лідерами, його переговори з Росією, Китаєм, Північною Кореєю: “Подивіться, що відбувається усюди навколо нас: від Білорусі і до Польщі та Угорщини; це посилення тоталітарних режимів у світі, і нинішній президент підтримує усіх бандитів у світі...”.

Ці слова одразу ж викликали шквал критики в Угорщині. Міністр закордонних справ Петер Сійярто виклав на своїй сторінці у Facebook відеозвернення, в якому назвав слова Байдена “повністю неправдивими та негідними” та закликав спершу розібратись зі своїми проблемами перед тим, як звинувачувати Угорщину в тоталітаризмі: “Було б чудово, якби Джо Байден міг сказати нам, чому він чинив тиск на український уряд, щоб він звільнив головного прокурора [Віктора Шокіна], і чому розслідування, пов’язані зі справами його сина в українській енергетиці [Burisma] фактично зупинилися”.

Щоправда, у січні 2021 року в інтерв'ю Euronews Петер Сійярто запевнив, що Угорщина готова до співпраці зі США за умови, якщо Байден проявить більше поваги до Угорщини. Мовляв, Будапешт зацікавлений у партнерстві та не хоче ескалації стосунків із Вашингтоном.

Під час президентської кампанії правлячі еліти Угорщини активно та відкрито підтримували Дональда Трампа. У вересні 2020 року Орбан опублікував статтю у провладному виданні Magyar Nemzet, в якій розкритикував Демократичну партію: “Ми вболіваємо за перемогу Дональда Трампа, тому що добре знаємо дипломатію американських демократичних урядів, побудовану на моральному імперіалізмі”. У вересні 2020 року в інтерв'ю виданню Reuters Віктор Орбан розповів про свою позицію щодо президентських виборів у США, ще раз висловивши впевненість у майбутній перемозі Трампа. За його словами, ця перемога — його “план А”, інакше бути просто не може.

Та “план А” не спрацював і Угорщині довелось змиритись із перемогою демократа. І, у січні 2021 року, Орбан привітав новообраного президента з “успішною президентською кампанією”, побажавши міцного здоров'я та успіхів у виконанні своїх надзвичайно важливих обов’язків. Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто також запевнив, що Угорщина готова до співпраці зі США, але знову нагадав умову: якщо Байден проявить більше поваги до Будапешта.

Водночас угорські опозиційні політики раділи перемозі Джо Байдена. Одним із перших виступив мер Будапешта Гергелі Караксоні, зазначивши, що “Трамп був хорошим для уряду Орбана, а Байден буде хорошим для усієї Угорщини”. Лідер партії Momentum Андраш Фекете-Дьор також заявив, що “Орбану потрібен був Трамп, а Угорщині потрібен Байден!”. Угорська опозиція вже давно орієнтується саме на Демократичну партію США, здебільшого з тих же причин, за яких Орбан і Трамп знайшли спільну мову.

На етапі формування нової адміністрації у США в угорських ЗМІ часто лунали думки про те, що новий склад Білого Дому буде менш приязним до Будапешта, як ідеологічно, так і політично. Деякі члени команди Байдена викликали увагу з боку угорських ЗМІ.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на зустрічі з президентом США Бараком Обамою під час ядерного саміту у США, 2016 рік. ФОТО: офіс прем'є-міністра Угорщини.

Наприклад, Вільям Бернс, якого пропонують на директора ЦРУ, відомий своєю критикою на адресу Віктора Орбана ще за часів президентства Джорджа Буша-молодого. Крім того, у Бернса був конфлікт із колишнім послом США в Угорщині Девідом Корнстіном, якого він звинувачував у тому, що той нібито представляв не інтереси США, а свої особисті. У своїй статті для авторитетного журналу Foreign Affairs у 2020 році Бернс зазначив, що колишній посол ставився до своїх колег у Будапешті неначе як до своїх “клієнтів”, а “авторитарного” Орбана називав “ідеальним партнером”. Цікаво, що в жовтні 2020 року Орбан нагородив Девіда Корнстіна угорським орден “За заслуги”, а посол справді назвав Орбана “другом та партнером”.

Ще одним новим членом команди Байдена, про якого писали більшість угорських видань, став Ентоні Блінкен — новий держсекретар США, який має угорський бекграунд. Його батько — колишній посол США в Угорщині, якого офіційний Будапешт звинувачував у тісних взаєминах із американським мільярдером угорського походження Джорджем Соросом та його мережею неурядових організацій і фондів, таких як Фонд відкритого суспільства, який у 2018 році переїхав до Берліна через тиск з боку угорської влади. Сорос, а точніше його розгалужена сітка гуманітарно-освітніх НУО із переважно ліво-ліберальним ідеологічним фокусом, сприймаються урядом Віктора Орбана як політична загроза, світоглядні супротивники. Угорська влада звинувачує їх у роботі на опозицію та спробах підірвати національний суверенітет країни, а у відповідь прихильники Сороса звинувачують Орбана в узурпації влади та спробах створити диктатуру.

У січні 2021 року Джо Байден висунув ще одну кандидатуру на високу посаду, яка привернула увагу Будапешта. Вікторія Нуланд, яка готується зайняти пост заступниці держсекретаря з політичних питань, також відома як критик Орбана. До прикладу, у 2014 році вона звинувачувала прем’єр-міністра Угорщини у “відступі від демократії”.

Вищеописані події засвідчують, що у відносинах між Угорщиною та США наступають складні часи. Політична комунікація Будапешта і Вашингтона ускладниться і стане більш напруженою. Утім, навряд чи можна із впевненістю прогнозувати тотальне погіршення двосторонніх стосунків. Попри те, що у команді Байдена опинилися критичні до нинішньої угорської влади люди, Сполученим Штатам вигідно зберегти партнерство з Угорщиною як мінімум з двох причин — економіка та геополітика.

Американсько-угорський порядок денний при Байдені

Намагаючись повернути “нормальність” у міжнародні відносини і відродити деякі про-активні зовнішньополітичні практики (захист демократії в усьому світі, повернення ціннісно-орієнтованої політики, вимагання ліберально-демократичних перетворень, відродження теми прав людини тощо), адміністрація Джо Байдена, тим не менше, стикнеться із цілою низкою внурішньополітичних та економічних проблем, рішення яких залежатимуть від зовсім інших дій — звуження своїх національних інтересів, зосередження уваги на собі та зменшення залученості США у глобальні процеси.

Через цю дилему “цінностей проти інтересів”, політика адміністрації Байдена матиме два виміри: публічний та реальний. Вони не завжди будуть гармонізувати між собою.

Президент США буде змушений засуджувати порушення “демократичних принципів” в Угорщині, і, скоріше за все, солідаризується із позицією ЄС щодо внутрішніх політичних процесів у Будапешті. Це відповідає намірам Байдена відновити стабільні відносини із союзниками, у даному випадку з Європою. Так само логічним виглядатиме підтримка Сороса та угорських опозиціонерів з боку Вашингтона. Утім, у непублічній площині США продовжуватимуть вибудовувати тісні економічні взаємини з Будапештом, байдуже, хто перебуватиме при владі, адже це вигідно для східно-європейської стратегії Штатів.

США лишаються одними з найбільших інвесторів в угорську економіку. На території країни працюють близько 1600 американських компаній, які надають роботу близько 100 тисячам осіб, а це позитивно впливає на економічний розвиток.

Ця взаємозалежність — один з прикладів прагматичної співпраці між Будапештом і Вашингтоном, яка навряд чи суттєво зміниться за правління Байдена. Інша справа, що публічна комунікація двох країн стане складнішою та менш приязною, що, безумовно, призводитиме до посилення напруги, а це у свою чергу відкриє шлях до посилення в Угорщині інших гравців, окрім США, таких як Туреччина, Китай, Росія, Франція, Німеччина. Але для цього потрібно, щоб між країнами дійсно сильно погіршилися стосунки, а відносини стали заручниками взаємного ідеологічного антагонізму.

Ще однією важливою “опорою” угорсько-американських відносин є співпраця в оборонній сфері у межах НАТО. У 2019 році між країнами була підписана угода, яка передбачала придбання Будапештом нового озброєння у США. З одного боку, здається, що інтенсивність співпраці у цій галузі цементує двосторонні стосунки, незалежно від зміни уряду. Угорські війська беруть участь у миротворчих місіях НАТО в Косові та Афганістані, патрулюванні повітряного простору Балтійського моря. А НАТО для Байдена є надзвичайно важливим для збереження політичного впливу США у Європі та відновлення своїх стосунків із союзниками, які, на думку президента, були зіпсовані Трампом.

Утім, з іншого боку, враховуючи чутливість електорату Байдена до питання постачання озброєнь країнам, які не відповідають певним “демократичним критеріям” (приклади: Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет), ризик зниження співпраці у цій сфері дійсно існує. Все залежатиме від політичних рішень, які прийматимуть у Вашингтоні, та від людей, які їх прийматимуть або рекомендуватимуть президентові.

Нарешті, Джо Байден неодноразово заявляв про намір посилити співпрацю із ЄС. Цей напрямок американської політики в контексті відносин із Угорщиною можна розуміти по-різному. З одного боку, це може означати, що адміністрація Байдена не стане розколювати Союз і намагатиметься підтримати солідарність та єдність блоку. У такому випадку, Вашингтон навряд чи буде втягуватися у конфлікти між Брюсселем і Будапештом. До того ж, Угорщина, попри суперечки з брюссельськими елітами, вочевидь зацікавлена у збереженні та розвитку ЄС, будучи одним з найбільших реципієнтів його фінансової допомоги.

Однак з іншого боку підтримка ЄС може означати, що Байден навпаки: захоче підтримати ліберально-демократичні еліти Союзу на противагу усім іншим, і підтримає претензії Брюсселя до угорців під соусом “захисту демократії”. Утім, навряд чи саме цей варіант домінуватиме у порядку денному Вашингтона, у тому числі через фактор, описаний нижче.

Ініціатива Тримор'я, яку просувають Штати, на противагу впливу РФ і Китаю.

Один з головних напрямків угорсько-американської співпраці — геополітичний та геоекономічний. США підтримують ініціативу “Тримор’я” — проект, створений у 2015 році, який покликаний пов’язати країни трьох морів — Балтійського, Чорного та Адріатичного, тим самим створюючи потужну дугу з країн Центрально-Східної Європи та Балкан, які орієнтовані на Вашингтон. Ініціативу вважають про-американським проектом у Європі, який націлений на стримування політичного впливу Росії, Китаю та франко-німецького тандему на європейському континенті. Угорщина у цьому проекті — одна з ключових транзитних держав, особливо як активний член “Вишеградської четвірки”, пріоритетом якої є саме зовнішньополітичний атлантизм.

Ініціатива “Тримор’я” відповідає стратегічним інтересам США, особливо сьогодні. По мірі все більшого провалювання Штатів у внутрішні проблеми та необхідності концентрувати все більше ресурсів у себе вдома, Вашингтон постав перед необхідністю самоусунутися від деяких глобальних процесів, відмовитися від ролі світового поліцейського, а відтак, передати частину своїх функцій гнучким регіональним коаліціям союзників. Але для цього їх потрібно створити. Для цього й потрібна ініціатива “Тримор’я”, яку адміністрація Байдена неодмінно підтримуватиме, про що вже заявляв держсекретар Ентоні Блінкен минулого місяця.

Для Угорщини ж цей проект є також особливо важливим для своєї регіональної політики. Країна бере активну участь у проектах в рамках цієї ініціативи. Наприклад, в лютому 2021 року Петер Сійярто заявив, що Угорщина приєдналась до Інвестиційного фонду "Тримор’я" та подала пропозиції щодо 16 проектів в сфері діджиталізації, судноплавства та енергетики. Міністр закордонних справ також додав, що Угорщина завжди підтримувала цю ініціативу, адже вона відповідала економічним інтересам країн Центральної та Східної Європи. Угорщина вже будує газопроводи зі Словаччиною та Румунією, а в планах також побудувати зі Словенією. З Хорватією Угорщина почала успішно спільно експлуатувати термінал зрідженого природного газу на острові Крк.

Стабільна та сильна Угорщина також вигідна США з погляду регіонального балансу сил. Останніми роками в Будапешті став помітно відчутний вплив РФ та Китаю. Співпраця з Китаєм відбувається в основному в рамках формату «16+1», який пізніше став основою для ініціативи «Один Пояс, Один Шлях» (OBOR), оголошеній в 2013 році. Угорщина першою у Європі підписала меморандум про взаєморозуміння з Китаєм у межах цієї ініціативи. Зараз Китай є одним із найбільших інвесторів в економіку Угорщину. У країні працює понад 5 тисяч китайських компаній, які інвестували сумарно близько $ 4,5 млрд та працевлаштували 15 тисяч угорців. А за підсумками 2019 року двосторонній товарообіг між КНР і Угорщиною становив близько $ 9 млрд. Китайський фактор може стати чи не найважливішим стимулом для Байдена розвивати стосунки з Будапештом, навіть якщо деякі політичні та ідеологічні моменти не будуть залагоджені, адже саме Китай сьогодні стає геополітичним супротивником США №1.

Угорщина співпрацює і з Росією у багатьох сферах. Найголовніша — це енергетика. Угорщина все ще залежить від імпорту російського газу та нафти, хоча й намагається диверсифікувати їх через Туреччину. У країні будується нова АЕС “Пакш II” вартістю $ 12 млрд. 80% фінансування здійснюється за рахунок позики російського уряду. Віктор Орбан часто піднімає тему про послаблення санкцій проти РФ, стверджуючи, що вони більше приносять збитків, аніж вигоди для ЄС. Країни співпрацюють й у сільськогосподарській та фармацевтичній галузях. Угорщина першою у ЄС зареєструвала російську вакцину проти COVID-19.

При цьому, Угорщину складно назвати “про-російською” країною, як робить дехто в Україні. Співпраця з Росією — частина прагматичної багатовекторної політики Віктора Орбана, яка, на його думку, є найбільш ефективною та правильною. У багатьох інших питаннях, включаючи безпеку та оборону, погляди на Східну Європу та трактування історії, позиції Угорщини та РФ зовсім не збігаються, у тому числі щодо анексії Криму та окупації Донбасу.

Висновки

Прихід до влади адміністрації Джо Байдена може погіршити стосунки Будапешта та Вашингтона. Однак ми не знаємо достеменно, наскільки таке “просідання” буде значним, і чи зачепить стратегічні сфери партнерства, такі як оборона, безпека, енергетика, регіональна політика. Безумовно, Байдену потрібно буде показувати принциповість у питаннях, які стосуються захисту ліберально-демократичних цінностей і прав людини, і з високою імовірністю, він це робитиме на угорському напрямку так само, як і всюди. Але погіршення відносин із Угорщиною за рахунок власних позицій у Центрально-Східній Європі на користь РФ та Китаю невигідне Штатам.

Суперечки, які виникали між Байденом та угорським урядом під час президентської кампанії, навряд чи матимуть якісь серйозні наслідки при формуванні угорської політики Білого Дому. Ключовим викликом для адміністрації Байдена стане необхідність сформувати збалансовану політику, яка зможе врахувати як інтереси різних груп електорату Демократичної партії та зберегти “обличчя” США, так і втримати свій вплив у Будапешті, не поставивши його у залежність від ідеологічних та світоглядно-культурних установок частини своїх прихильників.

Насправді, ця дилема “цінності vs інтереси” завжди домінувала у політиці США з того самого часу, як наприкінці “холодної війни” Вашингтон взяв на себе відповідальність бути гарантом, куратором та моральним провідником нового глобального порядку із ліберальним ядром, дещо відійшовши від більш традиційного для американської політики зовнішньополітичного прагматизму. Але якщо при Трампі саме прагматично-цинічна частина була виведена в абсолют, то при Байдені відбувається спроба повернути все назад. Це стане головною дилемою Байдена у наступні 4 роки його президентства, у тому числі на угорському напрямку.

У самому ж Будапешті навряд чи йтимуть на конфронтацію зі США. Скоріше, там очікуватимуть повноцінного оформлення політики та команди Байдена, і спробують зачепитися за кілька стратегічних напрямків співпраці, уникаючи серйозних розмов по темах, де їхні позиції не сходяться. Угорщині не потрібні конфлікти зі США, оскільки вони розбалансують їхню багатовекторну політику, та можуть посилити залежність Будапешта від інших гравців.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.